Оксана та Андрій Солодовники — власники бренду Allwoodenbiz, що спеціалізується на створенні персоналізованих дитячих виробів із дерева. Їхні іграшки високоякісні, екологічно чисті, безпечні, а ще вони розвивають креативність, залучаючи 100% дитячої уяви. За словами клієнтів, кращого подарунку, щоб відвернути увагу малечі від телефонів та інших пристроїв, годі уявити.
З чого все починалося
До того як сім років тому подружжя Солодовників започаткувало бренд Allwoodenbiz, Андрій уже встигнув попрацювати на двох роботах — треба було забезпечувати молоду сім’ю, адже одружився чоловік рано, у 19 років. Перша робота стосувалася деревообробки дверей, друга — різьблення іконостасів. За професією Андрій різьбяр, виробник художніх виробів із дерева, тому він намагався влаштуватися на посаду, яка б допомогла йому реалізувати свій потенціал. Але так склалося, що обидва місця довелося покинути. Платили мало, хоча робота вимагала значних зусиль.
«Я бачила, що талант мого чоловіка дуже знецінюють, — згадує Оксана. — Він міг із жахливо пошкоджених, побитих, поламаних дверей зробити нові, ще кращі ніж були до того. Відреставровані до продажного вигляду двері гарно продавалися, та на платні це ніяк не позначалося — на заводі, де Андрій працював, він отримував мінімальну зарплату. Мене така несправедливість гнітила. Я намагалася донести до нього свою думку, змусити його цінувати себе трішки більше».
Послухавши дружину, Андрій зайнявся різьбою. Працював сам на себе. Згодом придбав вживаний німецький лобзик за 100$ — це була перша інвестиція на шляху до мрії про реалізацію та самостійність. Саме цим лобзиком на дев’ятому поверсі в однокімнатній квартирі чоловік вирізав алфавіти та маленькі фігурки з дерева для їхнього сина.
«Можна сказати, наш син став моїм натхненником, — усміхається Андрій. — Замість того щоб купувати неякісні пластикові іграшки, я хотів створити для нього щось своїми власними руками. Так з’явилися перший, другий, третій алфавіти. Виходило непогано, тож ми вирішили розвивати цю тему далі. Тим паче попит на дерев’яні дитячі іграшки в Україні був високий».
Молоде подружжя порадилося з родиною і, отримавши дозвіл, переїхало в передмістя Тернополя, до Андрієвих бабусі й дідуся. Там вони одночасно і за старенькими доглядали, й по трохи працювали в майстерні, на яку переобладнали старий хлів.
«Довгий час наші рідні, особливо старше покоління, не розуміли, як Оксана заробляє гроші, сидячи за комп’ютером, — розказує про складнощі Андрій. — Здавалося, ніби вона нічого не робила, бо це ж саме я повертався додому весь у тирсі. Нам казали, йдіть на нормальну стабільну роботу, якесь державне підприємство. Знадобилося десь півтора року, щоб переконати родичів, що мої вироби продаються завдяки Оксані, бо саме вона займається просуванням та продажами».
Так пройшло три роки, два з яких дерев’яні іграшки успішно продавалися на українському ринку.
«Ще одна причина, чому ми стали займатися іграшками, це тому, що за професією я вчителька англійської мови в початкових класах, — додає Оксана. — Я викладала, працювала дефектологом із дітьми з інтелектуальними порушеннями: синдромом Дауна та аутистами. Для уроків мені потрібні були розвивальні іграшки: алфавіти, цифри, пірамідки, різноманітні фігурки, будиночки, меблі до будиночків. Я думала, дітей зацікавлять такі речі. Я сама, коли була дитиною, мріяла про схожий будиночок із крихітними меблями. Андрій перевершив усі мої очікування. Його виріб мене шокував. Я ніколи не бачила такої якісної роботи й такого чудового дизайнерського втілення».
Перший будиночок придбали друзі з Києва. Вони також оцінили красу та майстерність, з якою було виготовлено іграшку. Згодом почали надходити замовлення з усієї України. Це окриляло й підштовхувало створювати різноманітні варіації виробів задля розширення асортименту.
Магазин на Etsy
Не пройшло багато часу, як один із будиночків за посередництва пасторів та церкви потрапив до Америки.
«Нас, виробників з України, шукали прицільно, щоб зробити замовлення саме в нашому магазині. Тоді ми зрозуміли, що за океаном просто величезний попит на товари, які ми виготовляємо. Насправді така цікавість має історичне підґрунтя. Річ у тім, що 30-40 років тому в Америці було вельми популярне виготовлення іграшкових будиночків. Батьки створювали їх з різноманітних підручних матеріалів для своїх дітей. Тепер ці діти виросли, самі стали батьками й хочуть схожих іграшок для власних дітей».
На дворі був 2016 рік. Курсів, як правильно працювати на маркетплейсі Etsy, було катма. На початку Оксана та Андрій намагалися самі розібратися, але знань для продуктивної роботи все одно бракувало. Саме тоді вони познайомилися з Олександром Радічем, експертом з електронної комерції, продавцем-практиком, що вчив українських підприємців, як вести свій бізнес на Etsy, eBay та Amazon.
«Після проходження курсу магазин стартанув глобально. Ми збільшилися втричі. До нас приєдналися родичі, кілька майстрів, дизайнер. Перед війною ми мали штат із десяти людей. Зараз дехто служить у ЗСУ, інші пороз’їжджалися. Довелося оптимізувати виробництво. Планування та ЧПК верстати дуже допомогли прискорити роботу. Тепер троє хороших робітників здатні виконувати роботу, яку раніше виконувало десять осіб».
Складно уявити, що колись виробництво тіснилося у хліві чотири на чотири метри. Згодом одну зі стін хліва задля збільшення робочої площі посунули, всередині зробили ремонт. Через рік подружжя вирішило винайняти на заводі велике приміщення на сто квадратних метрів. Проте там було дуже холодно. Та й умов для комфортної праці не було жодних.
«Ми платили шалені суми за оренду та світло, навіть якщо тим світлом не користувалися. Так не могло продовжуватися, тож ми почали шукати інших варіантів».
Пошуки привели на Kickstarter. Підприємці вирішили запустити на платформі свій проєкт, аби зібрати кошти на створення власної майстерні. Задум, на жаль, не мав успіху. Гроші на будівництво збирали самотужки. Однак Оксана та Андрій усе одно лишилися у виграші — завдяки Kickstarter про бренд Allwoodenbiz дізналося багато людей. Вони прийшли на сторінку магазину на Etsy й стали постійними клієнтами.
«На мою думку, для того, щоб почати свою справу, треба мати мрію і мету, — переконаний Андрій. — Без мрії все не матиме змісту. Ми з дружиною, наприклад, хотіли бути вільними, не залежати від чиєїсь думки, а ще робити людям приємно, використовуючи талант, який нам дав Бог. Відгуки, які ми отримуємо від вдячних клієнтів, показують нам, що ми йдемо правильним шляхом. Отже, всі наші старання не були марними».
«Від себе можу додати, що я, як дружина, дуже хотіла, щоб мій чоловік реалізував себе. Щоб він був задоволений тією роботою, яку він виконує. Щоб роботу мого чоловіка цінували, адже він справді має неповторне художнє бачення. Мене гнітить, що в Україні недооцінюють талановитих людей, які здатні створювати неперевершені речі».
Окрім мрії й мети, Оксана та Андрій радять також мати бізнес-план. Він допомагає краще зрозуміти, чого саме ви хочете та як покроково досягти своїх цілей.
«Пливучи за течією, не виходить розвиватися. Якщо не розвиватися, ти зрештою починаєш деградувати, — вважає Андрій. — На другий рік нашої роботи я спеціально навчався на курсі бізнес-планування. Наприкінці курсу треба було скласти бізнес-план до своєї бізнес-ідеї. Ми довго все обдумували. Наш бізнес-план був розрахований на три роки, але фактично ми виконали його за рік».
Після 24 лютого
Як і багато українців, прокинувшись зранку 24-го лютого, Оксана та Андрій не хотіли вірити, що почалося повномасштабне вторгнення зі сторони росії.
«Ми знали, що війна рано чи пізно розпочнеться, тому що все до того йшло. Однак коли це сталося, ми не знали, що робити, куди подітися».
Коли перший шок минувся, подружжя одразу ж почало пропонувати свою допомогу усім, хто того потребував.
«У мене багато друзів у Києві та й взагалі по всій Україні, — зазначає Оксана. — Я писала їм у Facebook, усюди, де мала хоч якісь чати, групи, спільноти, мовляв, люди приїжджайте до мене. Я вас усіх прийму».
Перший місяць пройшов за телефоном. Оксана приймала дзвінки, організовувала переміщення людей з Києва, за потреби допомагала їм виїхати за кордон, зокрема у Польщу. Приватний будинок, в якому жила родина, перетворився на хостел. Всі кімнати були зайняті переселенцями, що зупинялися на одну-дві ночі, а інколи й на цілий тиждень.
Про роботу тоді ніхто не думав. Постійні клієнти й навіть конкуренти, що за прикладом Allwoodenbiz створювали аналогічні товари, пропонували перебратися кудись у безпечне місце, але подружжя не погодилося. На відміну від рідних та знайомих вони весь час лишалися в Україні.
З початком бойових дій майстерня в мить втратила трьох провідних робітників. Один майстер пішов служити і вже рік перебуває у лавах ЗСУ. Дизайнер та менеджер зі спілкування з клієнтами зі свого боку стали волонтерами.
«Лишилися тільки я, Андрій та двоє хлопців-новачків, які прийшли до нас і сказали, що готові починати працювати хоч завтра, — розповідає Оксана. — Вони дуже швидко включилися в роботу і вже за кілька тижнів опанували усі високоточні роботи так їх мотивувала війна. Крім того, у нас зараз працюють іще два переселенці».
Через війну змінилася й схема виробництва. Тепер бренд менше працює з персональними замовленнями, які треба було виготовляти з нуля, більше з дизайнами, що вже полюбилися клієнтам. Зміни торкнулися й доставки габаритних товарів — великі будиночки та ігрові майданчики вивозяться у Польщу, а звідти завдяки FedEx надсилаються на адреси замовників.
Історії, що наповнюють життя сенсом
Рушієм до змін та експериментів для Оксани та Андрія завше були клієнти.
«Люди приходили до нас зі своїми ідеями та дизайнами, просили зробити для них будиночки так, як вони їх уявляли, — усміхається Оксана. — Часто ми вкладалися в такі проєкти, не знаючи, що з того вийде, чи будуть ці вироби продаватися далі. Дуже важко братися за індивідуальні дизайни. В них треба вкласти багато людського ресурсу та емоцій. Але нас це не зупиняло. Ми бралися за такі замовлення, сварилися через них, та все одно доводили до кінця. Замовникам завжди подобався результат».
Кілька клієнтських дизайнів пішли в маси й одразу стали досить популярними. Проте був випадок, коли один будиночок стояв кілька років і не продавався. І ось коли його вирішили зняти з продажу, відбувся бум — товар враз став бестселером, продаючись по 30-50 штук за рік.
«Була ще кумедна історія з товаром, який ми відправили двома різними посилками. Одну Укрпошта відправила на кораблі через Тихий океан, а інший пакунок прямував до клієнта через Атлантику. Посилки йшли дуже довго. Одна десь місяців три-чотири. Замовник уже вимагав повернення коштів. Він дав нам часу до конкретної дати. І саме в той день, коли ми повинні були повернути 1000$, друга посилка нарешті потрапила до свого адресата. Ось така весела історія».